Економічна безпека діяльності будь якого підприємства неможлива без відповідального і безпечного ставлення до вибору своїх контрагентів, про що ми ніколи не перестанемо вам нагадувати.

Доволі часто саме через безвідповідальне ставлення до вибору контрагента, нездійснення базової перевірки суб’єкта господарювання потім доводиться вирішувати проблеми з податковими органами, в тому числі і в судовому порядку.

І посадові особи податкових органів, і судді уважно ставляться до доказів порядності та добросовісності контрагентів, особливо у справах про так звані нереальні операції.

При цьому, суди, при вирішенні таких спорів, звертають увагу і на позицію Верховного Суду України, з урахуванням якої вони мають формулювати свої рішення.

До недавнього часу ВСУ стояв на позиції, що безперечні докази недобросовісності юридичної особи, наприклад, встановлений статус фіктивності, автоматично означають неможливість здійснення легальних господарських операцій. Тобто навіть за наявності підтверджуючої первинної документації, господарські операції вважатимуться нереальними через фіктивний статус однієї із сторін правочину (справа №826/15034/14).

Проте, в справі №826/18925/14 ВСУ дещо змінив свою позицію. Відтепер, якщо вирок суду не містить в собі інформації про відсутність господарських операцій між юридичною особою, що бере участь у справі, та її сумнівним контрагентом, він не може бути беззаперечним доказом нереальності господарських операцій між такими юридичними особами.

Оскільки більшість судових вироків не містить такої інформації, і податковим органам, і судам доведеться в першу чергу ретельно аналізувати первинну документацію та інші докази, якими сторони доводитимуть реальність господарських операцій.

Незважаючи на таку досить позитивну для платників податків позицію ми знов наголошуємо на необхідності ретельної перевірки потенційних контрагентів до укладання будь-яких правочинів з ними, оскільки тільки це допоможе зменшити ризики виникнення проблем щодо таких правочинів у майбутньому.