Дуже часто стягнення коштів є досить тривалим процесом: спочатку ви намагаєтесь мирно домовитись з боржником, потім надсилаєте йому письмові претензії та вимоги, потім подаєте судову заяву, і от, нарешті, через рік чи два у вас є судовий наказ і ви розпочали виконавче провадження. Але й виконавче провадження може розтягнутись у часі на невизначений строк, особливо коли боржник офіційно не має ні коштів, ні доходів, і відтепер виплачує ваш борг
частинами по 100 гривень на місяць.
І якщо боржник був винен вам, наприклад, 5 тисяч доларів, сума, стягнута за рішенням суду у гривневому еквіваленті не аби як знеціниться на момент, коли він нарешті виплатить вам все, що передбачено судовим рішенням, навіть з урахуванням штрафів та відсотків річних.
В цій статті ми б хотіли нагадати про ще один механізм, про який стягувані іноді забувають від час взаємовідносин з боржниками. А саме – навіть після ухвалення судового рішення особа-стягувач може вимагати від боржника виплати інфляційних втрат та відсотків річних на всю суму, стягнуту за судовим рішенням та не виплачену на цей час.
Саме такої позиції притримується ВСУ, наприклад, у справі №6-2168цс15, зазначаючи, що інфляційні втрати – додатковий механізм для спеціальної відповідальності боржника, що є спеціальним способом захисту майнових прав, і містить в собі відшкодування втрат, повʼязаних іззнеціненням коштів, та певною компенсацією за користування такими грошовими коштами. Зазначимо, що такі додаткові суми можуть бути стягнуті як у випадку зазначення такої можливості в договорі, так і керуючись загальними нормами права.
Саме цей механізм дозволяє у підсумку прирівняти стягувану суму до реальної цінності коштів, що існує на момент стягнення, а також може бути додатковим стимулом для боржника скоріше виплатити свою заборгованість, побоюючись, що сума боргу, зважаючи на всі можливі донарахування, може значно збільшитись в судовому порядку.