Чернишов Застава Український феномен правосуддя

В Україні розмір застав у кримінальних справах, особливо щодо топпосадовців і резонансних корупційних злочинів, не лише вражає масштабами, а й суттєво вирізняється серед європейських країн. На прикладі нещодавньої справи віцепрем’єра Олексія Чернишова, якому Вищий антикорупційний суд призначив заставу у 120 млн грн, можна проаналізувати, як великі застави в Україні перетворюються з процесуального інструменту на фактичний механізм покарання ще до вироку суду.

Застава в Україні: правова природа та європейські стандарти

Застава, відповідно до законодавства і практики ЄСПЛ, є запобіжним заходом, а не покаранням. Її мета — забезпечити явку підозрюваного до суду, а не відшкодувати збитки чи виконати каральну функцію. Проте в Україні, особливо у резонансних справах, розмір застави часто перевищує навіть суму ймовірної шкоди, що суперечить європейським стандартам і перетворює заставу на інструмент тиску.

                        “В Україні існує проблема призначення надмірно високих сум застави. Це позбавляє підозрюваних можливості звільнитися з-під варти, перетворюючи заставу на механізм порушення права людини на свободу…”

Найбільші застави в Україні: статистика та порівняння

Україна вже неодноразово встановлювала рекордні для Європи застави:

• Євген Бакулін (екс-голова НАК “Нафтогаз України”) — 1,5 млрд грн (найбільша в історії української феміди)
• Олександр Кацуба — 450 млн грн
• Андрій Коболєв — понад 229 млн грн
• Олексій Чернишов — 120 млн грн

Для порівняння, в більшості країн ЄС навіть у справах про корупцію чи економічні злочини застави рідко перевищують кілька мільйонів євро. В Україні ж суми у сотні мільйонів гривень стали звичним явищем для топпосадовців.

Механізм покарання через розмір застави: як це працює

Сценарій 1: Особа не може внести заставу

Якщо підозрюваний не має змоги внести астрономічну заставу, він автоматично потрапляє до СІЗО, що по суті прирівнюється до попереднього ув’язнення ще до доведення вини. Це суперечить презумпції невинуватості та стандартам ЄСПЛ, які наголошують на індивідуальному підході до визначення застави з урахуванням фінансових можливостей особи.

                        “Надмірна застава має й побічний, але вагомий ефект: вона спонукає підозрюваних укладати угоди про визнання винуватості чи відмовлятися від боротьби за свої права…”

Сценарій 2: Особа вносить заставу

Якщо ж підозрюваний, попри все, знаходить кошти для внесення застави, це стає окремим інформаційним приводом. ЗМІ та суспільство починають активно обговорювати, звідки в особи такі гроші, що створює додатковий тиск і підозри щодо легальності походження коштів. Така ситуація часто використовується як ще один інструмент дискредитації підозрюваного, незалежно від результатів слідства.

                        “ЗМІ задовольняються результатом призначених таких непомірних застав, сприймаючи їх як ‘тимчасову відповідальність’, чим спотворюють мету застав і сприяють політизації судів”.

Причини надмірних застав в Україні

• Політичний та суспільний запит на “показову справедливість” — суди часто призначають великі застави, щоб задовольнити очікування суспільства щодо боротьби з корупцією, навіть якщо це суперечить принципу пропорційності.
• Відсутність системного підходу — розмір застави часто визначається ситуативно, без урахування реальних фінансових можливостей підозрюваного.
• Використання застави як інструменту тиску — як на стадії слідства, так і в інформаційному полі.

В Україні розміри застав у резонансних справах часто сягають десятків і навіть сотень мільйонів гривень. Для справ щодо топпосадовців або у випадках корупції суми у 50–500 мільйонів гривень вже стали звичним явищем. Це значно перевищує суми, які призначаються у подібних справах в країнах Європейського Союзу.

Наприклад, у Німеччині середній розмір застави у справах проти високопосадовців або у справах про серйозні економічні злочини зазвичай не перевищує 2 мільйонів євро, а надмірні застави призначаються лише у виняткових випадках. У Франції розмір застави зазвичай коливається від 50 тисяч до 1 мільйона євро, і при її визначенні суд обов’язково враховує майновий стан підозрюваного, щоб не допустити ситуації, коли застава стає недосяжною. У Польщі розмір застави для топсправ зазвичай не перевищує 500 тисяч злотих, і також визначається з урахуванням доходів та можливостей підозрюваного.

Таким чином, у більшості європейських країн підхід до визначення застави є значно більш індивідуалізованим і спрямованим на забезпечення балансу між інтересами слідства та правами людини. Надмірні, “показові” застави, які фактично унеможливлюють звільнення підозрюваного з-під варти, є великою рідкістю і сприймаються як порушення фундаментальних прав.

В Україні ж практика призначення надвисоких застав стала системною, особливо у справах, які набули суспільного резонансу. Це створює ситуацію, коли застава перестає бути інструментом забезпечення явки до суду, а перетворюється на додатковий спосіб тиску або навіть покарання ще до вироку суду.

Висновки

• В Україні застави у сотні мільйонів гривень стали не винятком, а радше правилом у справах щодо топпосадовців і корупції.
• Надмірний розмір застави фактично виконує каральну функцію: або особа потрапляє до СІЗО, або стає об’єктом публічного тиску через джерело коштів.
• Така практика суперечить як європейським стандартам, так і духу кримінального процесуального права, де застава має бути інструментом забезпечення явки, а не покаранням до вироку суду.
• Для зміни ситуації необхідна системна реформа судової практики, орієнтація на реальні фінансові можливості підозрюваного, а також роз’яснювальна робота для суспільства і медіа щодо справжньої мети застави.

Український феномен надвисоких застав — це не лише юридична, а й соціальна проблема, яка потребує переосмислення як на рівні судів, так і в суспільній свідомості.

Внизу відео з ВАКСУ, де команда ЮК WINNER захищає клієнта в рамках 191 ч 5 і ч 3 ст 209 КК України