Адвокат у справах за ст. 307 ККУ: коли «спіймали з речовиною» – ще не вирок

Уявіть типову ситуацію. Молодій людині телефонує знайомий і просить «допомогти дістати» певну речовину — мовляв, дуже треба, гроші не проблема. Людина погоджується, знаходить, передає – і за кілька хвилин опиняється в наручниках. А «знайомий» виявляється таємним агентом поліції, який щойно виконав план з розкриття злочину.

Це не рідкісний сценарій. Це один із найпоширеніших способів, у який в Україні порушуються справи за статтею 307 Кримінального кодексу – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів. І саме в таких справах адвокат вирішує не «пом’якшити» покарання, а часто – чи буде взагалі обвинувальний вирок.

Чому ст. 307 — це не про «спіймали, отже винен»

Люди звикли думати, що кримінальна справа про наркотики – це майже автоматично програшна історія для захисту: є речовина, є експертиза, є протокол огляду. Що тут узагалі можна заперечити?

Насправді ст. 307 — одна з найскладніших статей із погляду доказування, і причина проста: значна частина таких справ будується на результатах негласних слідчих дій – контрольних закупках, оперативних закупках, залученні агентів під прикриттям. А там, де діють приховані методи розслідування, завжди є ризик, що правоохоронці не викрили злочин, а самі його спровокували.

Різниця між ст. 307 (збут – тяжкий злочин, до 12 років позбавлення волі за обтяжуючих обставин) і ст. 309 (зберігання без мети збуту – значно м’якша відповідальність) часто залежить від одного питання: чи довела сторона обвинувачення саме намір на збут, а не просто факт зберігання для власного вжитку. Це друга ключова лінія захисту, поряд із провокацією.

Провокація злочину: що каже Європейський суд з прав людини

Заборона провокації – це не вигадка українських адвокатів для затягування процесу. Це усталений принцип, який роками формує ЄСПЛ.

У практиці Суду є кілька знакових рішень, які фактично визначили правила гри для всієї Європи, включно з Україною. У справі проти Португалії Суд визнав порушення права на справедливий суд, коли поліцейські агенти самі ініціювали контакт із особою, яка раніше не мала відношення до обігу наркотиків, і фактично підштовхнули її до злочину, який без їхнього втручання не відбувся б.

Ключовий тест, який виріс із цієї практики, – тест на «пасивність» розслідування. Правоохоронці мають право фіксувати злочин, який уже відбувається або готується незалежно від них. Але вони не мають права створювати злочин, якого без їхньої ініціативи не існувало б.

А що каже Верховний Суд України

Українська судова практика останніми роками активно імплементує ці стандарти. Верховний Суд у своїх постановах (зокрема – у справі №303/7389/23 від 14 січня 2025 року та у справі №759/2271/18 від 17 жовтня 2024 року) послідовно наголошує: сама лише наявність судимості в особи чи факт її конфіденційного співробітництва з поліцією в минулому – ще не доказ того, що провокації не було. Кожен такий випадок підлягає окремій, детальній перевірці.

Суд також неодноразово вказував нижчим інстанціям на обов’язок прокурора: рішення про контроль за вчиненням злочину повинне прямо містити обставини, що підтверджують відсутність провокування – а не просто констатувати факт проведення оперативної закупки.

Це означає на практиці: якщо адвокат при вивченні матеріалів справи бачить, що ініціатива щодо продажу речовини, обговорення ціни чи місця зустрічі виходила саме від «покупця» – агента, а не від підзахисного – це вже підстава ставити питання про недопустимість доказів, здобутих у результаті такої негласної слідчої дії. А недопустимі докази означають розвал усієї доказової бази обвинувачення.

Що насправді робить адвокат у такій справі

Робота захисника за ст. 307 рідко зводиться до промови в суді. Вона починається значно раніше:

Аналіз законності негласних слідчих дій. Чи було ухвалено дозвіл слідчого судді до чи після фактичного початку контрольної закупки? Чи відповідає постанова прокурора вимогам ч. 7 ст. 271 КПК щодо обґрунтування відсутності провокації?

Реконструкція хронології контактів. Хто перший вийшов на зв’язок, хто ініціював суму та предмет «угоди», чи були повторні наполегливі прохання з боку агента – усе це фіксується в протоколах і біллінгу, і адвокат вибудовує з цього картину.

Оскарження кваліфікації діяння. Часто те, що слідство кваліфікує як збут за ст. 307, за фактичними обставинами є придбанням і зберіганням для особистого вжитку за ст. 309 – а це різниця в роках позбавлення волі.

Робота з експертизою. Кількість, чистота речовини, правильність вилучення та пакування речових доказів – будь-яке процесуальне порушення на цьому етапі може стати підставою для визнання доказів недопустимими.

Присутність із першої хвилини затримання, щоб не допустити тиску, самообмови чи показань без адвоката, які потім важко «відіграти назад» у суді.

Головний висновок

Справа за ст. 307 – це не формальність із наперед відомим фіналом. Це складна доказова конструкція, яка тримається на процесуальній бездоганності дій правоохоронців. І саме в перевірці цієї бездоганності – головна робота адвоката: не «домовитися про менший строк», а поставити під сумнів саму законність того, як справа взагалі опинилася в суді.

Якщо вас чи вашого близького підозрюють або обвинувачують за ст. 307 ККУ – час, коли можна вплинути на результат справи, обмежений годинами, а не тижнями. Що раніше в справу входить адвокат, то більше шансів зафіксувати процесуальні порушення до того, як їх «виправлять» заднім числом.

Звертайтеся до WINNER — ми допоможемо оцінити ситуацію, визначити правову позицію та обрати найкращий варіант захисту саме у вашій справі.

Автор: Назар Аль-Мзирави, адвокат АО «Юридическая компания “WINNER”».