НАБУ відновлюється Довіру втрачено назавжди

Українське суспільство вкотре стало свідком гучного зигзагу в антикорупційній політиці: законодавча атака на незалежність НАБУ, шалений суспільний резонанс, хвиля протестів – і врешті широка парламентська підтримка «відкату» назад до процесуальної незалежності антикорупційних органів. Але чи можна повернути довіру суспільства так само швидко, як було ухвалено «ремонтний» закон? На жаль, відповідь очевидна – рани залишаються, а відчуття незворотності втрати довіри тільки загострюється.

Короткий екскурс: як це було

В історії боротьби з корупцією в Україні 22–31 липня 2025 року закарбуються як дні, що розкрили справжній стан довіри між владою та суспільством. Рішення Верховної Ради підтримати скандальний закон №12414, який різко урізав незалежність НАБУ і САП, було доконаним фактом. Зміни фактично перетворювали ці органи на структурні одиниці Генпрокуратури, позбавляли можливості розслідувати топкорупцію неупереджено та вручати підозри без погодження політично призначених фігур. Закон також надавав Генпрокурору право вилучати резонансні справи, закривати процеси проти топчиновників і керувати підпорядкованими антикорупційними органами фактично «ручним режимом».

Соціальний вибух: реакція суспільства

Вже наступного дня після голосування висловилась активна частина громадянського суспільства: хвиля протестів пройшла Києвом, Луцьком, Рівним, Одесою, Миколаєвом. До руху долучились міжнародні партнери – очільники інституцій ЄС та посли країн G7 встановили червоні лінії, а Європейська комісія запросила уряд на пояснення подій у сфері боротьби з корупцією. Також активісти та експерти заговорили про повернення до «договірних» справ і ризики згортання всієї інфраструктури антикорупційної системи, що створювалася з 2015 року.

Веслування у зворотному напрямку

Під тиском протестів та міжнародної ізоляції президент Володимир Зеленський терміново запропонував новий законопроєкт. 31 липня він був Конвеєрно підтриманий парламентом за 331 голос «за», без опору фракцій. Суть документа – анулювання поправок, які перетворювали НАБУ і САП на підрозділи Генпрокуратури, блокування можливості забирати справи, а також впровадження нових запобіжників: регулярні перевірки співробітників на поліграфі та спецперевірки внутрішніми службами НАБУ по питанню можливої співпраці з ворогом.

Чи можна «відкотитись» без втрат?

На поверхні – реформу «відремонтовано», але глибинна довіра серйозно підірвана. Причин – кілька:

• Відчуття маніпуляції: у фокусі не захист суспільного інтересу, а банальна реакція на зовнішній тиск.
• Розмиття чіткої позиції: влада спершу голосує «за» підкорення НАБУ, а вже наступного тижня – «за» повернення незалежності.
• Підозри у «зачистці» резонансних справ: експерти та політики висловлюють побоювання, що за ті кілька днів, коли діяв закон 12414, найрезонансніші справи могли бути перекинуті, заморожені чи підчищені.
• Відкритий сигнал – правила гри легко змінюються за політичною доцільністю.

Довіра – не криптовалюта: її не відновити монотонним «відкотом»

Громадяни та експертне середовище відчули, що держава не розцінює довіру як безцінний актив: один крок проти суспільства – і система вже не є захисником, а арбітром інтересів політичної верхівки. Для українців це не просто персональні емоції – це втрата надії на свідому, відповідальну боротьбу з корупцією, в якій перемога неможлива без чесних правил.

Міжнародний контекст: ризики для легітимності

• Падіння міжнародної репутації: скандальна законодавча гойдалка накладає тінь не тільки на боротьбу з корупцією, а й на всю євроінтеграційну стратегію України, відкриваючи простір для замороження чи перегляду програм підтримки.
• Розкол суспільної єдності: ситуація використовується для дезінформаційних кампаній, зокрема й за участі російських наративів, що підриває здатність суспільства мобілізуватись у критичний момент.

Підсумки: попереду – довга перебудова

1. Головний результат – серйозний дефіцит довіри. Законодавчий маневр демонструє: корупційні «інструменти» залишаються предметом політичних торгів.Це стосується як великого бізнесу, так і звичайного громадянина.
2. Відчуття безкарності. Система все ще може прикрити потрібні справи, як і раніше – хай навіть не в таких масштабах, як до 2014 року, але ефективність антикорупційних інституцій знову опиняється під сумнівом.
3. Нове завдання для суспільства – не лише домагатися незалежних розслідувань, а й контролювати якість законодавства на кожному етапі, оскільки навіть короткі «відкати» здатні завдати непоправних репутаційних втрат.

Висновок

Ця історія – не просто юридичний казус чи черговий політичний сюжет. Вона стала черговою ілюстрацією: довірою справді не можна гратися. У цьому випадку це відчуття підтвердилось із фатальною точністю – і навіть законодавчий «відкот» навряд чи поверне рівень довіри, який був до липня 2025 року. Суспільству потрібна чистота процедур, передбачуваність та етична сталість. Поки цього не досягнуто – кожна нова ініціатива залишатиметься під автоматичною підозрою, а довіра втрачена назавжди.

Автор: Ігор Ясько, керуючий партнер АО «Юридична компанія “WINNER”», к.ю.н.