Плата за землю: коли виникає податкове зобов’язання

Поняття та склад плати за землю

Плату за землю законодавець розглядає як складову податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної й комунальної власності.  Земельний податок сплачують власники та постійні землекористувачі, тоді як орендна плата стосується орендарів таких ділянок за наявності укладеного договору оренди.

Об’єктом оподаткування для земельного податку є земельні ділянки та земельні частки (паї), що перебувають у власності або постійному користуванні платника.  Для орендної плати об’єктом фактично є право користування земельною ділянкою на підставі договору, а розмір нарахувань визначається умовами цього договору в межах, встановлених ПКУ.

Загальні умови виникнення податкового обов’язку

Податковий обов’язок у сфері плати за землю підпорядковується загальним правилам ПКУ. Платник зобов’язаний сплатити податок з моменту настання обставин, із якими Кодекс пов’язує обов’язок сплати, і цей обов’язок є безумовним та першочерговим щодо інших, неподових обов’язків.  Такими обставинами для плати за землю виступають, зокрема, набуття права власності, права постійного користування чи оренди земельної ділянки, а також інші юридичні факти, прямо передбачені нормами ПКУ.

Важливо, що податковий обов’язок не залежить від факту нарахування податку контролюючим органом або отримання платником податкового повідомлення-рішення.  Контролюючий орган здійснює нарахування та надсилання податкових повідомлень, але це є елементом реалізації вже існуючого у платника обов’язку, а не підставою для його виникнення.

Власність і постійне користування як підстава зобов’язань
Для власників і постійних землекористувачів базою виникнення зобов’язання із земельного податку є сам факт набуття права на ділянку, а плату за землю нараховують з дня виникнення права власності чи користування. Момент виникнення й припинення такого права зазвичай пов’язують із державною реєстрацією в Державному реєстрі речових прав, а не з датою підписання договору або рішення органу влади. Втрата права (відчуження, припинення користування, розірвання акта) припиняє подальше нарахування податку, але не звільняє від сплати сум, уже нарахованих за період дії права.

Орендна плата за землю: договір як юридична основа

Підставою виникнення орендного зобов’язання є договір оренди земельної ділянки, а не загальне правило щодо земельного податку. Фактичне користування без належно оформленого договору не створює орендного податкового зобов’язання в розумінні ПКУ, хоча може тягнути інші правові наслідки (цивільно-правова відповідальність, донарахування, штрафи тощо). У разі земель державної та комунальної власності договір визначає істотні умови, зокрема розмір, порядок і строки внесення орендної плати. Обов’язок зі сплати орендної плати виникає після переходу права оренди до нового суб’єкта й державної реєстрації цього права; до того часу платником залишається попередній орендар.

Дата виникнення зобов’язань і період нарахування

ПКУ встановлює, що власники та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою, а припиняють – з дня його припинення.  Для фізичних осіб податковий орган здійснює нарахування податку за даними Державного земельного кадастру та реєстру речових прав і надсилає податкові повідомлення-рішення, як правило, до 1 липня поточного року.

Якщо нарахування раніше не здійснювалося, контролюючий орган має право донарахувати податкові зобов’язання за минулі періоди в межах строку давності 1095 днів, передбаченого ст. 102 ПКУ.  На практиці це означає, що фізичній особі може бути виставлено зобов’язання з земельного податку за останні три роки, незалежно від того, чи надсилалися повідомлення раніше, за умови, що право на землю існувало й не було припинене.

Мінімальне податкове зобов’язання на землю

Мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ) для сільськогосподарських земель забезпечує мінімальний рівень податкового навантаження на користувачів угідь незалежно від результатів діяльності та доходів. Воно визначається за формулою з урахуванням нормативної грошової оцінки, площі ділянки, коефіцієнта 0,05 та кількості місяців володіння чи користування протягом року. МПЗ порівнюють із сумою сплачених податків і зборів із цієї землі; якщо вона менша, платнику донараховують різницю.

Значення правильної фіксації прав на землю

Оскільки базою для виникнення чи припинення зобов’язань із плати за землю є юридичний факт набуття або втрати права на ділянку, належне оформлення й своєчасна реєстрація цих прав мають визначальне значення для податкових наслідків. Розбіжності між фактичним використанням землі та даними кадастру чи реєстрів ведуть до донарахувань, спорів із податковими органами та фінансових санкцій. Платникам потрібно контролювати зміну цільового призначення, площі й меж ділянок і своєчасно відображати це в реєстрах, оскільки ці параметри формують базу оподаткування. Неналежно оформлені орендні відносини, користування без чинних договорів або з простроченими договорами різко підвищують податкові ризики та ймовірність претензій контролюючих органів.

Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із оформленням прав на земельні ділянки, визначенням підстав для нарахування плати за землю чи оскарженням податкових повідомлень-рішень, звертайтеся за професійною консультацією для аналізу вашої ситуації та мінімізації можливих ризиків.

Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER».