Чи дозволено обшук житла без рішення суду?

Чимало галасу наробив резонансний законопроєкт 12414, який прийнятий та підписаний 22 липня 2025 року. Політику залишимо політикам, а от що стосується чергових і таких давно необхідних змін до положень Кримінального процесуального кодексу України, в частині проникнення до житла та проведення обшуків, то тут слід зупинитись детальніше, адже наш законодавець, на жаль, забуває про той довгий шлях реформ та змін, який пройшла система кримінальної юстиції, починаючи з 2012 року (прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України) для того, щоб належним чином забезпечити відповідність норм чинного кримінального процесуального законодавства європейським стандартам в частині дотримання прав і свобод людини.

Чи не знаковим саме напередодні, 10.07.2025, було прийняття рішення Європейським судом з прав людини у справі «Корнієць та інші проти України», яке вкотре підкреслює важливість дотримання процедурних гарантій під час обшуків та обов’язок держави розслідувати скарги на жорстоке поводження. Європейський суд з прав людини у вищезгаданому рішенні зазначив, що обшуки, незалежно від формулювання в національному законодавстві («огляд» чи «обшук»), були втручанням у приватне життя, що, у свою чергу, призвело до порушення ст. 8 Конвенції.

Також, ЄСПЛ у вказаному рішенні підняв ще один важливий аспект стосовно проведення обшуків у частині неможливості оскарження обшуку та
дії працівників поліції в цілому. Відповідно, ЄСПЛ встановив порушення
ст. 13 Конвенції.

Отже, «слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення». Таке розмите формулювання частини 3 ст. 233 КПК України – це інструмент для маніпуляцій органом досудового розслідування в частині проникнення до житла чи іншого володіння без ухвали слідчого судді. На жаль, на сьогоднішній день не має значення, в межах досудового розслідування, якого кримінального правопорушення проникають; кого врятують (і чи взагалі когось врятовують); яке майно намагаються зберегти, а саме основне – яке значення це майно має для кримінального провадження; кого переслідують (і чи взагалі когось переслідують). Частина 3 ст. 233 КПК України дозволяє проникати без ухвали слідчого судді, отже, «побігли», а далі ухвалу якось отримаємо, адже в будь-якому випадку оскаржити дії під час обшуку, в тому числі і ухвалу слідчого судді, в ході досудового розслідування неможливо. Чіткого законодавчого регулювання проведення вказаної слідчої (розшукової) дії немає, судового контроль, як такий, відсутній, тож, чому би і ні.

Як наслідок, в результаті проведення таких «ефективних» слідчих (розшукових) дій, які є нічим іншим, як зловживання нормою права з боку органу досудового розслідування, через рік/три/п’ять/десять маємо рішення ЕСПЛ, на кшталт, «Корнієць та інші проти України».

Попри скасування основних положень законопроєкту 12414 (давайте залишатись чесними, справедливого скасування), питання необхідності вдосконалення норми ч. 3 ст. 233 КПК України залишилось відкритим, адже вищевказаний законопроєк, в тому числі, охоплював це проблему.

 Натомість, 04.08.2025 Верховною Радою України одержано законопроєкт № 13599, який, у разі прийняття, нарешті поставить жирну крапку у такій довгій та затягнутій історії, пов’язаній із незаконними обшуками (хоча впевнена, що наші винахідливі правоохоронці і в такому випадку знайдуть шляхи та способи виходу з такої ситуації).

Отже,  законопроєкт № 13599 встановлює у статті 233 КПК України чіткий та вичерпний перелік невідкладних випадків, що дозволяють проникнення до житла без ухвали судді, і це можливо лише в ситуаціях, пов’язаних із:

– урятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці;

– безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 115–118, 121, 127, 146, 147, 149, 152, 153, 155, 156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України;

– у момент безпосереднього одержання неправомірної вигоди особами, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 368, 369 Кримінального кодексу України.

Крім того, один із невідкладних випадків для проведення обшуку, згідно вказаного законопроєкту, є необхідність невідкладного вилучення чи збереження речових доказів, що стосуються злочинів, передбачених зазначеними статтями, якщо існує ризик їх знищення, приховування або використання для продовження злочину. Звертаю увагу, що саме збереження речових доказів, а не збереження майна, що, у свою чергу, нарешті врегульовує межі та порядок вилучення речей і документів під час проведення обшуку.

Також, законодавець у вказаному законопроєкті підняв ще одне болісне питання в частині судового контролю за підставами, порядком та наслідками проведення обшуків.

Так, запропоновано зміни до ст. 235 КПК України, зокрема, посилено вимоги до ухвал про дозвіл на проведення обшуків, зокрема, суддя зобов’язаний надати оцінку зв’язку кожного вилученого предмета з кримінальним провадженням. І, з метою забезпечення дотримання вимог ст. 235 КПК України судом першої інстанції, а також, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки правоохоронців під час проведення обшуків, законопроєкт передбачає уже можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора під час легалізації обшуку, а також — що найважливіше — право на апеляційне оскарження самої ухвали слідчого судді, якою обшук було узаконено (ст.ст. 303, 309 КПК України).

Отже, законопроєкт № 13599 є якісно новим, актуальним та необхідним кроком до заповнення прогалин у кримінальному процесуальному законодавстві. Не скажу, що там зазначені новели для нашого кримінального процесу, втім, у випадку, якщо все ж таки парламентарі внесуть відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, які так давно необхідно внести, то це буде крапка у свавільному використанні правоохоронцями на практиці обшуків, як інструмента незаконного тиску на громадян, бізнес та сторону  в кримінальному провадженні, в цілому.

Автор – Наталія Жарюк, юрист практики кримінального права та процесу Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER”.