ст 190 КК України Кого можуть звинуватити

Кого можуть звинуватити за ст. 190 КК України

Автор: Євген Мурченко

Стаття 190 Кримінального кодексу України (ККУ) — це одна з найактуальніших кримінально-правових норм, що стосується захисту власності та майнових прав. Шахрайство, яке є основою цієї статті, значно розповсюджене як у побуті, так і у сфері бізнесу, а в умовах цифровізації набуло нових масштабів. У цій аналітичній статті розглядаються особливості застосування ст. 190 ККУ, основні ознаки складу злочину, підстави для звинувачення, категорії осіб, які можуть бути обвинувачені, а також судова практика та тонкощі кваліфікації.

1. Правове визначення шахрайства

Стаття 190 КК України визначає шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Саме ці дії є основою для звинувачення за цією статтею.

Склад злочину:

• Об’єктивна сторона — заволодіння чужим майном або придбання на нього права шляхом обману/зловживання довірою.
• Суб’єктивна сторона — умисел, спрямований на незаконне отримання майна чи права власності на нього.
• Предмет злочину — будь-яке чуже рухоме чи нерухоме майно, гроші, цінності, а також майнові права.
• Суб’єкт злочину — загальний; будь-яка притомна, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

2. Які дії підпадають під обвинувачення за ст. 190 ККУ

Для звинувачення за статтею 190 ККУ має бути встановлено:

• Факт обману— особа свідомо повідомляє неправдиві відомості або замовчує інформацію, що вводить іншу сторону в оману (наприклад, підробка документів для отримання коштів, неправдиві обіцянки в обмін на гроші тощо);
• Зловживання довірою— використання довірчих стосунків для протиправного заволодіння майном (наприклад, аванс без наміру виконати роботу, отримання кредиту без наміру повертати).

Приклади типових дій:

• Продаж неіснуючих товарів чи послуг (зокрема, через інтернет).
• Отримання грошей під обіцянку доставки товару чи виконання роботи без наміру виконувати обіцяну дію.
• Підробка подій (наприклад, страхове шахрайство, «ліпові» ДТП тощо).
• Отримання кредиту або позики, якщо від початку особа не мала наміру їх повертати.
• Оформлення майна на третіх осіб завдячуючи родинним чи дружнім відносинам, без реального права.

3. Хто може бути обвинуваченим

За статтею 190 КК України обвинуваченим може стати будь-яка особа, що досягла 16 років, яка здійснила завідомо неправомірні дії з метою заволодіння чужим майном або правом на нього. Не існує обмежень за професією, соціальним статусом чи громадянством.

Обов’язкові елементи для обвинувачення:

• Суб’єктивна сторона: усвідомлення, що майно чуже та передається вини на підставі обману;
• Відсутність будь-якого законного чи уявного права на майно;
• Мета – безоплатне (безвідплатне) отримання майна у власність чи користування.

Важливо: не є обов’язковим, щоб винний чітко усвідомлював власника майна — ключова ознака полягає у тому, що воно чуже для нього.

Суб’єкт шахрайства

Типові категорії осіб:

• Приватні особи (фізичні особи), що діють від власного імені;
• Посадові особи, які використовують посадові зв’язки для обману власників чи користувачів майна;
• Організовані групи або юридичні особи (що часто трапляється при великих або особливо великих розмірах злочинів).

4. Кваліфікація діяння та обтяжуючі обставини

Ключові частини ст. 190 КК України:

Обставини, що впливають на кваліфікацію:

• Розмір збитків (великий, особливо великий);
• Кількість учасників(одна особа чи група);
• Спосіб обману(наприклад, через ІТ-технології – інтернет-шахрайство);
• Повторність вчинення— повторні епізоди розглядаються як обтяжуюча обставина;
• Соціальний статус потерпілого(злочини проти особливо вразливих груп, наприклад, шахрайство із соціальними виплатами або допомогою).

5. Ключові ознаки та доведення складу шахрайства

Для доведення вини у шахрайстві за ст. 190 ККУ потрібно підтвердити:

• Наявність обману/зловживання довірою. Без цієї ознаки склад злочину відсутній.
• Введення потерпілого в оманусвідомими діями.
• Факт передачі майна чи права під впливом обману.
• Корислива мета винної особи.

Розмежування шахрайства та інших злочинів:

• Використання підроблених документів разом із шахрайством — кваліфікується додатково (сукупність статей 190 та 358 ККУ).
• Якщо особа омани не мала та діяла помилково (без умислу), відповідальність за шахрайство не настає.

6. Судова практика

Судова практика свідчить про велику різноманітність випадків шахрайства: від класичних «побутових» схем до складних ІТ-злочинів з використанням анонімних платежів та фальсифікованих профілів у соцмережах.

Приклади із судової практики:

• Залучення осіб до фейкових інвестиційних проектів, збір грошей під виглядом «благодійності»;
• Придбання дороговартої техніки у розстрочку з підробленими документами, без наміру сплачувати борг;
• Взято гроші за послуги, які винний навіть не збирався надавати;
• Псевдо-нерухомі операції (фіктивний продаж житла);
• Фінансові піраміди, схеми з криптовалютою.

Важливо: навіть якщо потерпілий передав майно під впливом омани «добровільно», відповідальність настає, якщо мала місце обманна поведінка з боку винної особи.

7. Особливості відповідальності в умовах війни та сучасних реалій

2023 року через воєнний стан до ст. 190 ККУ додано нові підвищені санкції за шахрайство із завданням значної шкоди потерпілому — штрафи та позбавлення волі покарано суворіше. Відзначено тенденцію до збільшення злочинів, пов’язаних із волонтерськими чи гуманітарними проєктами, та шахрайства у цифровому середовищі.

8. Захист від безпідставних звинувачень: що повинен знати громадянин

Щоб уникнути безпідставних обвинувачень у шахрайстві:

• Усі угоди оформлювати письмово, зберігати підтвердження арбітражу.
• Свідчення про наміри та можливість виконати зобов’язання мають мати документальне підтвердження для захисту у суді.
• Важливо знати: шахрайством НЕ вважається ненавмисне невиконання цивільних чи господарських зобов’язань без ознак обману чи зловживання довірою.

Висновок

Стаття 190 КК України охоплює широкий спектр обманних дій, пов’язаних із заволодінням майном чи майновими правами шляхом обману або зловживання довірою, і застосовується до будь-яких осіб, незалежно від їхнього статусу. Ключовим фактором у притягненні до кримінальної відповідальності є наявність умислу, обманних дій або зловживання довірою, що призводять до передачі майна винній особі. В епоху цифрових технологій і війни злочини за цією статтею набувають нових форм, а отже, і правозахисна практика потребує делікатного підходу як для звинувачення, так і для захисту.

Матеріал підготував: Євген Мурченко -керівник практики кримінального правки та процесу Адвокатського обʼєднання «Юридична компанія «WINNER”.

Внизу на відео відеолекція від Євгена Мурченка.