Ім'я автора:admin

Заповіт в Україні не обов’язково має бути складений лише на родичів. Закон надає заповідачу майже повну свободу обирати спадкоємців — як серед членів сім’ї, так і серед будь‑яких інших осіб чи організацій, але з урахуванням правил про обов’язкову частку у спадщині для окремих близьких родичів. Свобода заповіту: хто може бути спадкоємцем Стаття 1235 Цивільного кодексу України дозволяє призначати спадкоємцями будь‑яких фізичних осіб незалежно від наявності родинних зв’язків (друзі, сусіди, партнери по бізнесу тощо). Заповідач може заповісти майно і юридичній особі (наприклад, благодійній організації, бізнес‑структурі) або навіть державі чи територіальній громаді. Дозволено включати до заповіту ще ненароджену на момент складання дитину, якщо на дату відкриття спадщини вона вже народилася живою. Отже, вимоги «лише на родичів» у законі немає: спадкоємцем може стати будь‑хто, кого заповідач прямо назве у заповіті. Обов’язкова частка у спадщині: кого не можна повністю позбавити Попри свободу заповіту, ЦКУ захищає інтереси окремих найближчих родичів, надаючи їм право на обов’язкову частку незалежно від змісту заповіту. До таких осіб належать: малолітні та неповнолітні діти спадкодавця; повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова/вдівець; непрацездатні батьки. Ці спадкоємці мають гарантовану частку у спадщині (як правило — не менше половини тієї, що належала б їм за законом), навіть якщо в заповіті їх не згадано або прямо позбавлено спадку. Якщо заповідач заповідає все майно, наприклад, другові, нотаріус все одно роз’яснить, що зазначені особи збережуть право на свою обов’язкову частку через механізм зменшення часток інших спадкоємців. Чи можна спеціально «обмежити» коло спадкоємців родичами Теоретично заповідач може свідомо вказати спадкоємцями лише родичів (дружину, дітей, батьків, інших сімейних членів). Це буде законно, якщо: заповіт складено дієздатною особою особисто та належним чином посвідчено; дотримано форму (письмово, підпис, дата, місце, посвідчення нотаріусом або уповноваженою посадовою особою); не порушено прав осіб на обов’язкову частку (тобто їх не позбавлено тієї мінімальної частки, яку гарантує закон). Водночас немає жодної норми, яка змушує обмежуватися лише родичами. Якщо в заповіті вказані лише родичі, це — вільний вибір заповідача, а не вимога законодавства. Наслідки вибору «лише родичів» як спадкоємців Вибір спадкоємців виключно з числа родичів має такі практичні наслідки: Заповідач повністю виключає з кола спадкоємців сторонніх осіб, які могли б претендувати на спадщину лише за умови відсутності заповіту (наприклад, цивільний партнер, друзі, співмешканці, колеги по бізнесу). Родичі, які не мають права на обов’язкову частку, можуть бути також позбавлені спадку — але тоді це потрібно чітко зазначити в заповіті, і суд зможе перевірити, чи не було тиску, обману чи недієздатності. Якщо частина майна не згадана в заповіті (заповідач охопив не все майно), щодо цієї частини діятимуть правила спадкування за законом, і тоді знову в гру вступає черговість родичів. Таким чином, «заповіт лише на родичів» — це один із можливих варіантів реалізації свободи заповіту, а не правовий обов’язок. Закон не вимагає пояснювати, чому обрано саме таких спадкоємців; заповідач може керуватися особистими мотивами — від сімейних відносин до податкових чи бізнес‑міркувань. Ризики оскарження заповіту та практичні поради Заповіт, незалежно від того, на родичів він чи на сторонніх осіб, може бути визнаний недійсним, якщо: його склала або підписала недієздатна особа; порушено форму (немає дати, підпису, нотаріального посвідчення тощо); доведено, що заповідача змусили, ввели в оману, обмежили у волевиявленні. Щоб зменшити ризик судових спорів, бажано: чітко прописувати частки кожного спадкоємця (у відсотках або конкретними об’єктами майна); продумати, кого ви хочете забезпечити гарантовано (наприклад, передбачити окремі формулювання для осіб, фактично утримуваних, але не охоплених законом як обов’язкові спадкоємці); регулярно переглядати заповіт при суттєвих змінах у сімейному стані або складі майна (шлюб, розлучення, народження дітей, купівля‑продаж нерухомості). Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із тим, чи може заповіт бути складений лише на родичів, звертайтесь за консультацією до фахівця — це допоможе правильно оформити ваші останні волевиявлення та мінімізувати ризики подальших спорів між спадкоємцями. https://youtu.be/RlDOb-yR4MI?si=rPjKtJjm3xe4MV7y

Складання заповіту — це відповідальний крок, який дозволяє людині самостійно визначити долю свого майна після смерті. Проте життя часто підносить непередбачувані ситуації — серйозну хворобу, перебування у лікарні, обмеження у пересуванні. У таких обставинах виникає природне запитання: чи можна посвідчити заповіт, не виходячи з лікарняної палати, і чи обов’язково для цього викликати нотаріуса? Загальні правила складання заповіту Згідно зі статтями 1233–1240 Цивільного кодексу України (ЦКУ), заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт має бути укладений особисто та у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням. Винятки передбачені лише для особливих обставин — коли через стан здоров’я або місце перебування заповідач не може звернутися до нотаріуса. Основна форма заповіту — нотаріально посвідчена. Тобто заповідач звертається до будь-якого нотаріуса (державного або приватного), який перевіряє його дієздатність, роз’яснює зміст статей ЦКУ про заповіти, встановлює особу заповідача, засвідчує підпис і реєструє заповіт у Спадковому реєстрі. Але що робити, коли людина фізично не може прибути до нотаріальної контори? Заповіт у лікарні: хто може його посвідчити Цивільний кодекс та Закон України «Про нотаріат» передбачають низку посадових осіб, які мають право посвідчувати заповіти у виняткових обставинах, коли нотаріус недоступний. Зокрема, частина третя статті 1251 ЦКУ встановлює: якщо громадянин перебуває у лікарні, санаторії чи іншому закладі охорони здоров’я, його заповіт може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини, черговим лікарем або начальником госпіталю. Таке посвідчення юридично рівнозначне нотаріальному. Отже, викликати нотаріуса у лікарню не завжди потрібно. Якщо в медзакладі є посадова особа, уповноважена посвідчувати заповіти, вона може зробити це безпосередньо на місці, і документ матиме повну юридичну силу. Форма і порядок посвідчення Заповіт у лікарні має бути складений у письмовій формі із зазначенням: дати та місця складання; прізвища, ім’я, по батькові заповідача і посадової особи, яка посвідчує документ; повного тексту волевиявлення щодо розпорядження майном; підпису заповідача або, у виняткових випадках, іншої особи за його дорученням (за умови, що заповідач не може підписати сам — це також зазначається в заповіті). Медична посадова особа, що посвідчує документ, обов’язково робить посвідчувальний напис, аналогічний нотаріальному, і зазначає, на якій підставі вона має право посвідчити заповіт. Зокрема, посилається на статтю 1251 ЦК України. Якщо у лікарні ведеться журнал реєстрації таких дій (згідно з внутрішніми правилами), заповіт вноситься до нього, а один примірник подається до органу юстиції або нотаріуса для подальшого внесення до Спадкового реєстру. Чи має сенс викликати нотаріуса в лікарню? Попри законодавчу можливість посвідчення заповіту головним лікарем, у практиці часто виникають сумніви щодо юридичної чистоти таких документів, особливо якщо після смерті заповідача з’являються родинні спори. Судова практика знає випадки, коли заповіти, посвідчені лікарем, визнавалися недійсними через процесуальні порушення — відсутність чіткої фіксації дати, відомостей про документ, що посвідчує особу, або підпису заповідача. Тому, якщо дозволяє стан здоров’я, доцільно запросити нотаріуса безпосередньо у лікарню. Закон «Про нотаріат» дозволяє нотаріусу виїжджати до фізичної особи для вчинення нотаріальних дій поза конторою — за місцем її перебування. У такому випадку нотаріус привозить бланки, реєстраційні книги, свідків (за потреби), проводить посвідчення і вносить документ до реєстру в загальному порядку. Вартість такої послуги залежить від тарифів нотаріуса і складності виїзду, але документ матиме найвищий рівень захисту від можливих спорів чи сумнівів у дійсності. Преимущества посвідчення заповіту лікарем Посвідчення заповіту головним лікарем або черговим медиком має кілька переваг у ситуаціях, коли час має вирішальне значення: швидкість — не потрібно чекати приїзду нотаріуса; доступність — можливо навіть у разі важкого стану пацієнта; безоплатність — така дія, як правило, не тарифікується як нотаріальна послуга. Однак слід пам’ятати: медичний працівник не має технічних можливостей перевірити, чи не існують вже попередні заповіти. Він не вносить документ до нотаріального реєстру, тому для спадкоємців може бути складніше довести чинність заповіту у майбутньому. Особливі випадки: військові госпіталі, ізоляційні умови, обмеження комунікацій У військових госпіталях або під час воєнного стану заповіт може посвідчувати командир (начальник) військової частини або госпіталю. Аналогічно, у місцях позбавлення волі — начальник установи виконання покарань. Такі документи мають повну юридичну силу, якщо вони відповідають формальним вимогам і після смерті заповідача передаються до нотаріального архіву або територіального органу юстиції. Важливо також, щоб друга сторона (посвідчувальна особа) не мала прямої зацікавленості у змісті заповіту — наприклад, не була потенційним спадкоємцем. Як діяти родичам або медперсоналу Якщо пацієнт у лікарні висловив бажання скласти заповіт, потрібно: Повідомити головного або чергового лікаря про намір хворого. Забезпечити наявність його паспорта та ідентифікаційного коду. Надати чистий аркуш або спеціальний бланк для заповіту. Попросити лікаря оформити посвідчувальний напис згідно зі статтею 1251 ЦКУ. Бажано, щоб під час підписання були присутні двоє свідків (особливо якщо пацієнт у тяжкому стані). Один примірник заповіту передати родичам або нотаріусу для внесення до Спадкового реєстру. Якщо стан людини стабільний і немає обмежень на пересування, краще викликати нотаріуса — така форма заповіту надійніша юридично. Висновок Перебування у лікарні не є перешкодою для складання заповіту. Українське законодавство дозволяє посвідчувати його як нотаріусом, так і уповноваженим медичним працівником, але другий варіант варто використовувати лише у виняткових обставинах. Усі інші випадки доцільніше оформлювати через нотаріуса, який забезпечить юридичну точність, електронну реєстрацію і фіксацію волевиявлення без ризику оскарження. Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із складанням чи посвідченням заповіту в особливих обставинах, звертайтесь за консультацією до юридичної компанії WINNER — ми допоможемо оформити документи належним чином і захистити ваше право на вільне розпорядження майном. https://youtu.be/RlDOb-yR4MI?si=rPjKtJjm3xe4MV7y

Сам факт наявності заповіту на вашу користь не гарантує автоматичного отримання вами всього майна дядька: заповіт визначає основну волю спадкодавця, але отримання спадкового майна залежить від ряду умов і законодавчих обмежень. Українське право встановлює цілу низку виключень, які можуть вплинути на обсяг спадкового майна навіть у випадку чітко оформленого заповіту.​ Статус заповіту та права спадкоємця Заповіт — це особистий розпорядчий документ, яким дядько може визначити будь-яку особу спадкоємцем свого майна, незалежно від ступеня спорідненості. Після смерті спадкодавця право на спадщину виникає у тих, кого він вказав у заповіті. За загальним правилом, всі активи, зазначені в заповіті, переходять спадкоємцю на визначених умовах, однак реалізація цього права вимагає проходження передбаченої процедурою юридичної процедури — подачі заяви про прийняття спадщини, дотримання строків і правильного оформлення документів.​ Обов’язкова частка у спадщині: кому і скільки належить Існує категорія осіб, які згідно із законом мають право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Це — малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти дядька, непрацездатна вдова і непрацездатні батьки. Їм гарантовано не менше половини частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Навіть якщо все майно заповідане вам, цю частку доведеться виділити на користь зазначених осіб, якщо такі є.​ Обмеження щодо складу спадкового майна Ви можете претендувати тільки на те майно, яке належить дядьку на праві власності станом на момент відкриття спадщини. Якщо дядько продав чи відчужив частину активів ще за життя, вони не увійдуть до спадкової маси. До спадщини не входить і майно, на яке неправильно оформлені права, або яке не підлягає спадкуванню за законом (наприклад, особисті немайнові права).​ Борги та зобов’язання Разом із правами на майно до спадкоємця переходять і майнові обов’язки, які не припиняються смертю спадкодавця. Це можуть бути борги за кредитами, неустойки, борги перед іншими фізичними чи юридичними особами. Відповідальність за такими боргами обмежена розміром успадкованого майна, однак ці зобов’язання можуть суттєво зменшити вартість вашої фактичної спадкової маси.​ Ухвалення спадщини: процедура та строки Навіть якщо вас призначено спадкоємцем за заповітом, ви зобов’язані належно заявити про свої права: протягом 6 місяців з дати смерті дядька подати заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Якщо не виконати цю вимогу або пропустити строк, для поновлення ваших прав може знадобитися звернення до суду.​ Ризики оскарження заповіту Заповіт може бути оскаржений у судовому порядку іншими спадкоємцями чи зацікавленими особами — з підстав, визначених законом: наприклад, якщо він був складений особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій, під тиском, з порушенням форми чи порядку, у разі фіктивності документа або невідповідності чинному законодавству. Суд може визнати заповіт недійсним повністю або частково.​ Коли спадкоємець за заповітом не отримає все майно Якщо є особи з правом на обов’язкову частку (див. вище). Якщо є майнові спори щодо складу спадщини або її розміру. Якщо з’явиться більш пізній чи альтернативний заповіт. Якщо поза межами заповіту існує вимога кредитора, що перевищує вартість активів. Якщо заповіт буде визнано недійсним у суді чи окремі його положення порушують чинне законодавство. Юридичні поради спадкоємцю Заздалегідь перевірити склад спадкового майна, наявність боргів і потенційних співспадкоємців. Не затягувати з оформленням заяви нотаріусу, звертатися за правовою допомогою в разі виникнення спорів. Поставитися серйозно до можливого оскарження заповіту: мати докази належності підписів, дієздатності дядька, правильності оформлення.​ Таким чином, заповіт дядька — це міцна основа для реалізації вашого права на спадщину, однак абсолютної гарантії отримання всієї спадкової маси він не дає через встановлені законом обмеження, можливі спори та обов’язкові частки для захищених категорій осіб. Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із складанням заповіту, плануванням розподілу спадкового майна, врахуванням прав обов’язкових спадкоємців чи вирішенням спорів між спадкоємцями, звертайтеся до нашої команди фахівців за професійною допомогою. https://youtu.be/4nzvofPywF0?si=oY8DzBIGxcf4gDQj

Чи обов’язково детально перелічувати в заповіті кожну квартиру, рахунок і коштовність, які належать заповідачу? Однозначної вимоги закону на це немає, однак саме структура й деталізація заповіту визначають, чи автоматично застосуються норми про спадкування за законом до «невказаного» майна, чи, навпаки, між спадкоємцями виникне конфлікт, який доведеться вирішувати в суді. Добре продуманий документ дозволяє перетворити заповіт з потенційного джерела спорів на інструмент передбачуваного планування. Українське цивільне законодавство ґрунтується на принципі свободи заповіту: спадкодавець сам вирішує, кому й у яких частках перейде його майно. Він може заповісти все одній особі, розподілити окремі об’єкти між кількома спадкоємцями або свідомо/несвідомо залишити частину активів поза текстом. Водночас ця свобода має межі: діють правила про обов’язкову частку для окремих осіб, а також імперативні норми спадкування за законом щодо майна, яке не охоплено заповітом. Якщо заповідач склав заповіт лише щодо частини активів (скажімо, квартири та депозиту), інше майно не втрачається й не залишається «нічийним». Така частина спадкової маси переходить спадкоємцям за законом відповідної черги. Виникає ситуація змішаного спадкування: одна частина розподіляється за волею заповідача, інша — за статтями Цивільного кодексу. На практиці спадкоємці за заповітом отримують те, що прямо зазначено в документі, а родичі, які мають право спадкувати за законом, претендують на решту або на частку в конкретних об’єктах, якщо заповіт буде частково визнано недійсним. Формально розподіляти «усе до останнього» не потрібно, але неповний заповіт створює додаткові ризики. Спадкоємці по-різному трактують формулювання на кшталт «усе моє майно», сперечаються, чи охоплює воно майбутні активи та приховані борги. З’являється конкуренція між спадкоємцями за заповітом і спадкоємцями за законом за окремі об’єкти, щодо яких заповідач чітко не висловився. Нерідко доводиться звертатися до суду з вимогами про тлумачення змісту заповіту: чи планував спадкодавець розподілити все, але не встиг доповнити документ, чи свідомо обмежився лише частиною майна. Окремо слід пам’ятати про інститут обов’язкової частки. Навіть якщо у заповіті детально розподілено всю спадкову масу між обраними особами, права неповнолітніх дітей, повнолітніх непрацездатних дітей, непрацездатної вдови (вдівця) та непрацездатних батьків не можна ігнорувати. Вони мають гарантовану законом частку незалежно від змісту заповіту, а при її обчисленні враховується все майно, що переходить у спадщину. Спроби обійти ці гарантії шляхом вибіркового або надто формального заповіту, як правило, завершуються перерозподілом часток у нотаріуса або через суд. З практичної точки зору, чим детальніше описано майно й порядок його переходу, тим менше можливостей для конфлікту. Повніший перелік активів знижує ризик змішаного спадкування й суперництва між різними групами спадкоємців, полегшує роботу нотаріуса та дозволяє сторонам оформити спадщину без багаторічних процесів. До хорошої практики належать не лише згадування основних об’єктів (нерухомість, рахунки, частки в бізнесі, цінні папери, транспорт, коштовності), а й визначення часток, встановлення сервітутів і прав користування, а також заздалегідь прописані механізми вирішення потенційних колізій. Водночас існують ситуації, коли залишити частину майна «поза текстом» є свідомим та виправданим рішенням. Наприклад, заповідач хоче дати спадкоємцям більше свободи домовитися щодо конкретного поділу; очікує значних змін у складі активів (динамічний бізнес, стартап, інвестиції) й не планує постійно оновлювати заповіт; розраховує, що певне коло родичів отримає «резервне» майно за загальними правилами спадкування за законом. Однак у таких випадках важливо чітко уявляти, хто саме й у якій послідовності буде спадкувати це майно, та миритися з тим, що остаточний результат може залежати від їхніх домовленостей. Щоб мінімізувати ризики, варто перед підписанням заповіту зробити «інвентаризацію» активів і вирішити, чи охоплює він усе майно («усе належне мені на день смерті майно») чи лише вимагатиме періодичних доповнень. Корисно заздалегідь обговорити з нотаріусом питання обов’язкової частки, конкретизацію часток між спадкоємцями та можливість внесення змін до документа в разі зміни майнового стану. Закон не змушує розподіляти кожну річ, однак «мовчання» щодо частини активів автоматично вмикає механізм спадкування за законом, який може як співпасти з волею заповідача, так і суттєво від неї відрізнятися. Отже, заповідач не зобов’язаний у деталях розписувати кожен об’єкт, але чим чіткіше сформульований заповіт, тим менший простір для конфліктів, непорозумінь і судових спорів між спадкоємцями. Свобода заповіту працює на користь власника майна лише тоді, коли поєднується з усвідомленням обов’язкової частки окремих родичів та розумінням того, як саме спрацюють норми спадкування за законом щодо того, що залишено «поза текстом». Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із складанням заповіту, плануванням розподілу спадкового майна, врахуванням прав обов’язкових спадкоємців чи вирішенням спорів між спадкоємцями, звертайтеся до нашої команди фахівців за професійною допомогою. https://youtu.be/4nzvofPywF0?si=oY8DzBIGxcf4gDQj

МВФ вимагає від України переглянути спрощену систему та скасувати пільги, які дозволяють ФОПам із доволі великим оборотом працювати без ПДВ. Йдеться насамперед про запровадження обов’язкової реєстрації платниками ПДВ для підприємців із річним доходом понад 1 млн грн, тобто про закриття «вікна», коли єдинник з суттєвими оборотами випадав із системи ПДВ. Це закріплено в нових домовленостях із МВФ і пов’язане з отриманням Україною багатомільярдного фінансування. Що зміниться для спрощенців Зараз більшість ФОП на спрощеній системі живуть у знайомій моделі: єдиний податок, ЄСВ і мінімальний контакт із ПДВ. Після реалізації вимог МВФ будь‑який підприємець, який перетинає поріг у 1 млн грн доходу на рік, стане кандидатом на обов’язкову реєстрацію платником ПДВ, якщо не потрапляє до вузького кола винятків. По суті, «легка» спрощенка залишиться тільки для справді мікробізнесу, а всі, хто трохи виріс, будуть змушені грати за правилами, ближчими до малого/середнього бізнесу. Разом із ПДВ у життя ФОП входять податкові накладні, податковий кредит, звітність, контроль строків реєстрації та ризики блокування накладних. Якщо досі підприємець міг вести облік «на колінці», то за наявності ПДВ потрібно буде або якісно підтягнути знання в податковому обліку, або вибудувати більш системну роботу з бухгалтерією. Помилки в цій частині легко обертаються штрафами, донарахуваннями та зайвими нервами. Податкове навантаження: що додасться Базові складові для ФОП нікуди не зникають: ЄСВ із мінімальної зарплати та єдиний податок залежно від групи. Новий елемент – 20% ПДВ, який з’являється, щойно підприємець перетинає річний дохід у 1 млн грн. Формально ПДВ – це непрямий податок, який бізнес «перекладає» на кінцевого споживача, але на практиці в багатьох моделях частина цього навантаження лягає на маржу підприємця. Найчутливіше це вдарить по ФОПах у сферах із високою доданою вартістю і невеликим ПДВ‑кредитом: ІТ, консалтинг, креативні послуги, освіта, B2C‑сервіс. Для таких бізнесів ефективне навантаження може зрости мало не в кілька разів порівняно з нинішніми 5% єдиного податку плюс ЄСВ. Там, де є значні документально підтверджені витрати (оренда, товар, імпорт, підрядники), ПДВ частково компенсується кредитом, але ціною стає суттєво складніший облік. Хто у зоні ризику і які сценарії поведінки У зоні найбільшого ризику опиниться дрібний B2C‑бізнес: салони, студії, курси, невеликі кав’ярні, локальні сервіси. Для них підвищення ціни на 20% часто означає втрату частини клієнтів, а зменшення маржі на ту ж величину – роботу «на межі» чи в мінус. Саме тому експерти прогнозують спроби штучно стримувати обороти, «дробити» діяльність між кількома ФОПами або комбінувати офіційні та неофіційні розрахунки. Податкові органи вже зараз звертають увагу на схеми з «дробленням» та імітацією незалежних ФОП там, де фактично є єдиний бізнес або приховані трудові відносини. У разі виявлення таких конструкцій ризики – втрата спрощеної системи, донарахування податків і штрафів. Для частини підприємців альтернативою може стати перехід на загальну систему, якщо структура витрат дозволяє платити податки з реального прибутку, а не з обороту. Чого очікувати і що варто зробити вже зараз Ймовірність того, що ПДВ для ФОПів із певного порогу доходу стане реальністю, висока: це вписано в програму співпраці з МВФ і в Національну стратегію доходів до 2030 року. Питання радше у строках і деталях: яким буде точний поріг, чи будуть перехідні періоди, як зміняться правила для окремих сфер. Але вектор уже зрозумілий, і для бізнесу безпечніше адаптуватися заздалегідь, а не в пожежному режимі. Практичний крок, який варто зробити кожному ФОПу, – порахувати свою модель із урахуванням ПДВ: як зміниться ціна для клієнта, що буде з маржею, чи є сенс підтягувати витрати та формувати податковий кредит, чи логічно розглядати іншу систему оподаткування. Корисно також подивитися на договори, первинні документи та внутрішні процеси – наскільки вони готові до більш прискіпливої уваги податкової. Якщо бачите, що ваш дохід наближається до 1 млн грн на рік або стабільно його перевищує, має сенс не відкладати ці розрахунки на потім. Залучення фахової консультації на цьому етапі допоможе уникнути імпровізацій «на коліні» та вибрати модель, яка буде не лише законною, а й економічно живою для вашого бізнесу. Автор: Ігор Ясько, керуючий партнер АО «Юридична компанія “WINNER”», к.ю.н. https://youtu.be/rEd6me-Ume4?si=mkwY5_0-1w5DheQ8https://www.youtube.com/watch?v=XHOmBV4js_E

Якщо заповіт складено на вас, це ще не гарантує, що ви станете одноосібним власником усього майна. Остаточний обсяг ваших прав залежить від змісту заповіту, наявності інших спадкоємців (зокрема тих, хто має право на обов’язкову частку), складу майна та реального оформлення спадщини в нотаріуса. Свобода заповіту та її межі Українське право виходить із принципу свободи заповіту: заповідач може призначити спадкоємцями будь-яких осіб і на власний розсуд розподілити між ними майно. Він вправі заповісти все одному спадкоємцю, поділити на частки або виділити конкретні об’єкти різним людям. Водночас свобода заповіту обмежується правилами про обов’язкову частку у спадщині та загальними вимогами закону й моралі. Якщо у заповідача є особи з правом на обов’язкову частку, він не може повністю позбавити їх спадщини, навіть якщо все майно «записав» на одну людину. Хто має право на обов’язкову частку Обов’язкова частка – це гарантована законом частина спадщини, яку певні особи отримують незалежно від змісту заповіту. До них належать: малолітні та неповнолітні діти померлого; повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Кожен із цих спадкоємців має право мінімум на половину тієї частки, яку він би успадкував за законом, якби заповіту не було. Це означає, що навіть якщо в заповіті зазначені тільки ви один, за наявності таких осіб їхню обов’язкову частку доведеться виділити – і тоді ви не будете одноосібним власником усього майна. Коли заповіт робить вас єдиним власником Фактично стати одноосібним власником усієї спадщини реально лише тоді, коли одночасно виконуються кілька умов: у заповіті прямо передбачено, що все майно переходить саме вам, без визначення інших спадкоємців або часток; на момент смерті заповідача немає осіб з правом на обов’язкову частку (або вони відмовилися від спадщини, визнані такими, що не прийняли спадщину, чи були усунуті судом); не існує інших чинних заповітів чи спадкових договорів, які змінюють коло спадкоємців; ви вчасно подали заяву нотаріусу та оформили свої права. Якщо хоч одна з цих умов не дотримана, майно, як правило, розподіляється між кількома спадкоємцями – за заповітом або частково також за законом. Значення формулювань у заповіті Юридичні наслідки багато в чому залежать від конкретних формулювань: «Заповідаю все моє майно Петрові» – типовий варіант для призначення одного спадкоємця на всю спадщину, але за наявності обов’язкових спадкоємців ви все одно поділитеся з ними; «Заповідаю квартиру А Петрові, будинок Б Іванові, решту майна – Марії» – ви отримаєте тільки ті об’єкти, які прямо вказані на вашу користь; заповіт із умовою (навчання, догляд, проживання тощо) передбачає, що право на майно залежить від виконання цієї умови, інакше спадок може перейти іншій особі. Тому просте формулювання «заповіт на мене» у побуті може означати будь-що: від реального заповідання всього майна лише вам до передання лише окремого об’єкта або частки. Роль нотаріуса та оформлення спадщини Навіть якщо заповіт складено на вашу користь, спадкові права виникають не автоматично. Щоб стати власником, необхідно: У 6-місячний строк з дня смерті заповідача звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про її прийняття. Подати документи: паспорт, РНОКПП, свідоцтво про смерть, оригінал або дублікат заповіту, правовстановлюючі документи на майно тощо. Після закінчення строку та збирання всіх підтверджень отримати свідоцтво про право на спадщину й зареєструвати право власності на нерухомість чи інше майно. Якщо ви не подали заяву вчасно, вас можуть визнати таким, що не прийняв спадщину, а майно відійде іншим спадкоємцям. Навіть наявність заповіту на вашу користь у такому разі не дасть можливості стати власником без відновлення строку через суд. Коли доводиться ділити спадщину Поширена ситуація, коли в заповіті один спадкоємець зазначений як основний, але з’являються інші претенденти: особи з правом на обов’язкову частку вимагають виділення своєї частини; інші спадкоємці оскаржують заповіт (наприклад, посилаючись на недієздатність заповідача, помилки у формі, тиск тощо); існують кілька заповітів різних років, і потрібно визначити, який із них чинний. У таких випадках ви можете залишитися власником не всього майна, а лише певної його частини, навіть якщо заповідач розраховував передати вам «усе». Остаточний обсяг прав вирішується за законом, практикою та, за необхідності, у суді. Підсумок Наявність заповіту на вашу користь – це важлива, але не єдина умова для того, щоб стати одноосібним власником усього спадкового майна. Вирішальне значення мають: коло інших спадкоємців, насамперед осіб із правом на обов’язкову частку; точний текст заповіту; дотримання строків і процедури оформлення спадщини в нотаріуса; відсутність успішних спроб оскарження заповіту. Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із оформленням спадщини за заповітом, визначенням часток між спадкоємцями, наявністю обов’язкових спадкоємців чи можливим оскарженням заповіту, варто звернутися за індивідуальною юридичною консультацією, щоб проаналізувати документи та обрати оптимальну стратегію дій у вашій ситуації. https://youtu.be/4nzvofPywF0?si=hsOKvt5_7hUS6jrk

Спадкування в Україні означає перехід не лише майнових прав, а й частини обов’язків померлого, за винятком тих, що нерозривно пов’язані з його особою (особисті немайнові права, аліменти як право вимоги, право на участь у товаристві тощо). Тому спадкоємець за загальним правилом «успадковує» і майно, і борги в межах вартості прийнятої спадщини, а не лише активи без зобов’язань.​ Поняття спадщини: що саме переходить Цивільне законодавство України виходить із того, що до складу спадщини входять як права, так і обов’язки спадкодавця, які існували на момент відкриття спадщини і не припинилися у зв’язку зі смертю особи. Йдеться насамперед про майнові права (право власності на житло, землю, депозити, корпоративні права тощо) та майнові обов’язки (борги за кредитами, договорами позики, відшкодування шкоди).​ Права, що можуть бути передані: речові права (право власності, користування), грошові вимоги, корпоративні права, частка в статутному капіталі, право вимоги за договорами, інтелектуальні майнові права (авторська винагорода тощо), якщо інше не встановлено законом або договором.​ Обов’язки, що можуть «успадковуватися»: обов’язок повернути борг, сплатити неустойку, відшкодувати завдану майнову шкоду, виконати грошове зобов’язання за укладеними контрактами, якщо вони не є суто особистими.​ Таким чином, спадщина – це не лише «квартира й гроші», а весь комплекс переданих прав і зобов’язань, який не прив’язаний виключно до особи померлого. Які обов’язки не переходять до спадкоємців Закон прямо встановлює перелік прав і обов’язків, які не входять до складу спадщини, оскільки нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Вони припиняються разом зі смертю і не можуть бути пред’явлені до спадкоємців.​ До таких, зокрема, належать:​ Особисті немайнові права (право на ім’я, честь, гідність, недоторканність ділової репутації, право на приватність). Права й обов’язки з договорів, тісно пов’язаних з особистістю: доручення, участь у товаристві, членство в об’єднаннях, трудові права та обов’язки працівника чи роботодавця, якщо інше не встановлено законом. Право на аліменти як право вимоги (як правило, припиняється зі смертю одержувача), право на пенсію, соціальні виплати, які не були призначені або виплачені, коли законом не передбачений їх перехід членам сім’ї. Це означає, що спадкоємці не відповідають, наприклад, за невиконання померлим особистих обов’язків за трудовим договором чи не «успадковують» його статусу члена організації. Спадкування боргів: межі відповідальності спадкоємців Ключовий захист спадкоємця полягає в тому, що він відповідає за борги спадкодавця лише в межах вартості прийнятої спадщини, а не всім своїм майном. Тобто кредитор не може вимагати з нього більше, ніж фактична ринкова вартість активів, які перейшли у спадщину.​ Практичні наслідки:​ Якщо вартість боргів перевищує вартість спадкового майна, кредитори можуть задовольнити вимоги лише в межах цієї вартості, решта боргу «гаситься». Якщо кілька спадкоємців прийняли спадщину, борги розподіляються між ними пропорційно їх часткам у спадковому майні. Кредитори мають право заявити свої вимоги до спадкоємців (через нотаріуса або в суді), і спадкоємці повинні враховувати ці потенційні вимоги, плануючи користування та відчуження майна. Саме тому відмова від спадщини інколи є юридично доцільною стратегією, коли відомо, що борги суттєво перевищують активи або ситуація зобов’язань є непрозорою. Чи можна прийняти «майно без боргів» Українське право не допускає часткового прийняття спадщини: спадкоємець не може прийняти лише «вигідні» активи і відмовитися від боргів або проблемних об’єктів. Прийняття спадщини розглядається як згода на перехід усього комплексу прав і обов’язків, які до неї входять.​ Важливі моменти для спадкоємця:​ Прийняття спадщини (подання заяви нотаріусу або фактичне прийняття, якщо спадкоємець проживав разом із померлим) юридично фіксує момент переходу до нього не лише майна, а й боргових зобов’язань. До закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини доцільно зібрати максимум інформації: наявність кредитів, судових спорів, податкових зобов’язань, застав, арештів. За потреби спадкоємець може відмовитися від спадщини в цілому, у тому числі на користь іншого спадкоємця, але така відмова означає втрату права і на майно, і на пов’язані з ним юридичні можливості. Отже, формула «успадкувати тільки майно без боргів» у класичному вигляді не працює: або приймається вся спадщина (майно плюс допустимі законом обов’язки), або від неї відмовляються. Практичні поради спадкоємцям З огляду на змішаний характер спадщини (активи та зобов’язання) спадкоємцям варто діяти системно й виважено. Непродумане автоматичне прийняття спадщини може створити значне боргове навантаження, тоді як грамотний аналіз дає можливість мінімізувати ризики.​ Рекомендовано: Перевіряти кредитну історію померлого, наявні судові рішення, інформацію з реєстрів обтяжень, іпотек, податкових боргів. Оцінити ринкову вартість майна (нерухомість, корпоративні права, транспорт, депозити) та співвіднести її з потенційними боргами. Узгодити позицію з іншими спадкоємцями щодо подальшого використання майна, продажу, погашення зобов’язань та, за потреби, звертатися за професійною юридичною підтримкою для планування стратегії захисту інтересів. Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із спадкуванням майна та боргів померлого, зверніться за індивідуальною юридичною консультацією, щоб оцінити ризики, правильно оформити свої права та захистити інтереси у спадковій справі. https://youtu.be/4nzvofPywF0?si=a3oXwlSCPjJm8VOf

Заповіт – це лише волевиявлення спадкодавця на майбутнє, а не автоматична передача права власності. Він набирає реальної сили тільки після смерті заповідача й за умови, що спадкоємець прийме спадщину у встановленому законом порядку. Якщо людина ще жива, звертатися до нотаріуса «щоб оформити спадщину за заповітом» неможливо – спадщина ще не відкрилась, і жодних прав як спадкоємець ви не набуваєте. Натомість маєте право зберігати примірник заповіту (якщо вам його дали) і орієнтуватися, до якого нотаріуса звертатися в майбутньому. Коли і куди звертатися до нотаріуса Перше ключове правило: процедура прийняття спадщини починається тільки після смерті заповідача. З цього моменту відкривається спадщина, і у спадкоємця є загальний строк 6 місяців для подання заяви про її прийняття нотаріусу. Звертатися потрібно до будь-якого нотаріуса (державного чи приватного), який має право вести спадкові справи за місцем відкриття спадщини – зазвичай це останнє місце проживання померлого, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна чи його основної частини. На практиці саме так починають оформлення спадщини за заповітом.​ Чому заповіт не звільняє від звернення до нотаріуса Наявність заповіту не означає автоматичного переходу прав – нотаріус має: відкрити спадкову справу; перевірити інформацію у Спадковому реєстрі (чи немає іншого заповіту, спадкового договору, вже відкритої справи); встановити коло спадкоємців, у тому числі осіб із правом на обов’язкову частку в спадщині.​ Крім того, саме через нотаріуса ви отримаєте свідоцтво про право на спадщину – це і є документ, який підтверджує ваше право власності на майно (квартиру, будинок, землю, гроші на рахунках тощо) і дозволяє зареєструвати право в державних реєстрах. Без цього документу ви юридично не є власником, навіть якщо в заповіті прямо записане ваше ім’я.​ Які дії потрібно зробити спадкоємцю Якщо ви дізналися, що є спадкоємцем за заповітом (або маєте на руках примірник заповіту), алгоритм дій загалом виглядає так: У 6-місячний строк з дня смерті спадкодавця звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Заява подається особисто; якщо ви за кордоном – можливі варіанти з консульством чи посвідченням підпису іноземним нотаріусом з подальшим апостилем/легалізацією.​ Подати нотаріусу: паспорт та РНОКПП; свідоцтво про смерть спадкодавця; оригінал або дублікат заповіту (якщо він у вас є); за наявності – документи на майно (правовстановлюючі на нерухомість, довідки з банків тощо). Нотаріус за потреби витребовує додаткові дані, в тому числі інформацію про заповіт, посвідчений іншим нотаріусом.​ Після спливу 6-місячного строку й збирання всіх документів – отримати свідоцтво про право на спадщину та провести державну реєстрацію права власності (по нерухомості нотаріус робить це одночасно з видачею свідоцтва як державний реєстратор).​ Що буде, якщо не звернутися вчасно Якщо спадкоємець за заповітом не подав заяву про прийняття спадщини у 6-місячний строк, загальне правило таке: він вважається таким, що не прийняв спадщину. У такому разі все майно або його частина може перейти до інших спадкоємців – за заповітом чи за законом, залежно від наявності інших осіб.​ В окремих ситуаціях пропущений строк можна поновити через суд, довівши поважність причин пропуску: хвороба, незнання про смерть, воєнні дії, неможливість фізично подати заяву тощо. Але це завжди додаткові витрати часу й ресурсів, а результат залежить від конкретних обставин, доказів і судової практики.​ Особливі випадки та поширені помилки На практиці часто трапляються такі ситуації: Спадкоємець вважає, що «дати згоду усно родичам» достатньо – але усна згода не прирівнюється до заяви нотаріусу й не створює юридичного ефекту прийняття спадщини. Людина чекає, поки «минуть 6 місяців, а тоді вже піду до нотаріуса», – це хибне уявлення, оскільки заява має бути подана в межах самого 6-місячного строку, а не після нього.​ Ще один поширений міф – «якщо я прописаний у квартирі померлого, то це вже прийняття спадщини». Фактичне прийняття спадщини може враховуватися судом, але для чистого та безпечного оформлення прав завжди рекомендується офіційна заява нотаріусу із заведенням спадкової справи.​ Висновок: чи потрібно звертатися до нотаріуса Отже, навіть якщо на вашу користь складено заповіт, звернення до нотаріуса – обов’язковий і ключовий етап реалізації ваших спадкових прав. Нотаріус відкриває спадкову справу, перевіряє наявні заповіти і договори, забезпечує правильний розподіл спадщини та оформляє свідоцтва, без яких ви не зможете зареєструвати право власності й повноцінно розпоряджатися майном.​ Автор – Світлана Круторогова, адвокат Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із оформленням спадщини за заповітом, пропущенням строку звернення до нотаріуса, спорами між спадкоємцями чи оскарженням заповіту – доцільно звернутися за індивідуальною юридичною консультацією, щоб оцінити ризики та обрати оптимальний порядок дій у вашій конкретній ситуації. https://youtu.be/4nzvofPywF0?si=a3oXwlSCPjJm8VOf

Запуск сервісу та його концепція TAX Control – новий цифровий сервіс ДПС для оперативної фіксації порушень у торгівлі, сфері послуг і громадському харчуванні, через який споживач може швидко повідомити про «тіньові» операції у місцях щоденних покупок. Сервіс у вигляді віджету на вебпорталі ДПС доступний 24/7 з будь-якого пристрою та інтегрований в екосистему електронних сервісів, зокрема мобільний застосунок «Моя податкова». Як працює TAX Control на практиці Механіка взаємодії проста: користувач натискає на віджет «TAX Control», обирає тип порушення, вказує адресу об’єкта, описує ситуацію й за потреби додає матеріали. Так ДПС отримує конкретизовані повідомлення, прив’язані до місця, бізнесу та характеру порушення, що спрощує аналітику і планування перевірок. Повідомлення надсилаються в режимі реального часу одразу після операції, завдяки чому кожна розрахункова дія потенційно перебуває під суспільним контролем. Перше тижневе «зрізання» порушень За перший тиждень роботи TAX Control до ДПС надійшло майже 100 повідомлень про можливі порушення в торгівлі, сфері послуг та громадському харчуванні – для нового сервісу це вже показовий старт, що підтверджує наявний запит на «кнопку скарги». Структура звернень демонструє ключові «болючі точки» взаємодії бізнесу зі споживачем і податковою системою: якщо раніше такі порушення фіксувалися переважно під час перевірок, то тепер масово проявляються через прямі сигнали клієнтів. Найпоширеніші порушенняБлизько 45% звернень через TAX Control стосуються невидачі фіскальних чеків або незастосування РРО/ПРРО, ще близько 19,5% – відмови приймати банківську картку, а решта – роботи без реєстрації, неоформлених працівників та можливих зловживань із ліцензіями. Це показує, що фіскалізація й безготівкові розрахунки залишаються головними маркерами прозорості бізнесу.​ Податковий контроль і тіньова економікаTAX Control подається ДПС як інструмент спільної відповідальності за бюджет і чесну конкуренцію, а не «пресингу» бізнесу. Насправді ж сервіс фіксує саме ті порушення, що виводять операції з податкового поля, і виступає індикатором основних каналів формування тіньового сегмента.​ Ризики для бізнесуСервіс підвищує ризик опинитися в полі зору ДПС навіть без формальних критеріїв ризиковості, тож коректна робота з РРО/ПРРО, персоналом, ліцензіями та безготівковими платежами стає і юридичним, і репутаційним обов’язком. Повідомлення клієнтів можуть бути підставою для фактичних перевірок, донарахувань, штрафів і адмінвідповідальності за касові та трудові порушення.​ Поведінка споживачівОнлайн-інструмент для скарг змінює звички покупців: замість усних зауважень вони можуть оперативно звернутися до податкової. Чек усе більше сприймається як елемент особистої безпеки, а його відсутність – як привід одразу скористатися TAX Control, а не лише писати в соцмережах.​ Вплив на ринок і перспективиСервіс посилює позиції «білих» платників, ускладнюючи демпінг за рахунок ухилення від податків і стимулюючи поступове «самоочищення» ринку, особливо в готівкових сегментах. Подальша ефективність залежатиме від того, як ДПС відбиратиме повідомлення та інтегрує TAX Control у ризик-орієнтовані системи відбору на перевірки й аналітичні модулі. Автор – Юлія Попадин, адвокат практики податкового та житлового права Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання щодо роботи сервісу TAX Control або можливих ризиків для вашого бізнесу, звертайтеся за індивідуальною консультацією – фахівець проаналізує ситуацію та допоможе обрати безпечну модель дій. https://youtu.be/rEd6me-Ume4?si=ngULKHFn7K7UwzaN

Анулювання ПДВ-реєстрації – це не просто «закрити свідоцтво», а формальна процедура виключення з реєстру платників ПДВ із чітко визначеними підставами, строками та наслідками для бізнесу. Неправильно обраний момент або ігнорування ризиків анулювання «за рішенням ДПС» здатні призвести до донарахувань та тривалих спорів із податковою.​ Нормативна основа анулювання.  Базові правила анулювання реєстрації платника ПДВ закріплені у статті 184 Податкового кодексу України, яка визначає як перелік підстав, так і процедуру дій контролюючих органів. Додатково деталізують механіку форми заяв, строки прийняття рішень і технічні аспекти виключення з реєстру Положення про реєстрацію платників ПДВ (наказ Мінфіну №1130) та роз’яснення ДПС. Для платника це означає, що будь-яке анулювання має спиратися на конкретну норму ПКУ, а не на «загальні міркування» інспектора.​ Ключові підстави: ініціатива платника.  Класична добровільна підстава – коли за останні 12 місяців обсяг оподатковуваних операцій менший за порогове значення статті 181 ПКУ, і платник подає заяву про анулювання; це типовий варіант для невеликих ФОП та юросіб, які не використовують ПДВ-кредит і фактично не ведуть діяльності. Інший поширений мотив – перехід на спрощену систему без сплати ПДВ (наприклад, ставка 5% єдиного податку), коли анулювання реєстрації логічно завершує зміну режиму оподаткування, але вимагає належного «закриття» податкового кредиту та зобов’язань. Підстави, пов’язані з припиненням бізнесу.  Припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності ФОП автоматично виводить ПДВ-реєстрацію в зону ризику, адже податкова отримує відповідні дані від держреєстратора. До таких ситуацій належать затвердження ліквідаційного балансу, ухвала суду про банкрутство, а також ліквідація або анулювання статусу суб’єкта господарювання за рішенням суду.​ Нерідко підставою стає визнання судом установчих документів недійсними чи анулювання реєстрації особи в інших державних реєстрах, що відображається в інформаційних системах ДПС. У цих випадках контролюючий орган може анулювати ПДВ-реєстрацію без додаткової заяви платника, орієнтуючись на дані держреєстрації.​ Підстави, пов’язані з «неактивністю» платника.  Суттєвою підставою є тривала відсутність ПДВ-активності, зокрема неподання декларацій або подання «нульових» декларацій протягом 12 місяців поспіль. Для ДПС це сигнал, що платник фактично не використовує статус ПДВшника, тож закон дозволяє анулювати реєстрацію навіть без його заяви; у разі повернення до активної діяльності доведеться знову проходити процедуру реєстрації як нового платника ПДВ. Ризикові підстави за ініціативою ДПС.  Податковий орган може анулювати ПДВ-реєстрацію й за власною ініціативою на підставах, визначених пунктом 184.1 ПКУ, зокрема через відсутність діяльності та звітності, рішення суду, анулювання статусу платника єдиного податку чи суттєву зміну юридичного або податкового статусу платника. Для бізнесу найбільш чутливими є анулювання через «бездіяльність» або результати перевірок, оскільки вони часто супроводжуються донарахуваннями й спорами щодо правомірності виключення з реєстру, тому адміністративний і судовий захист стає ключовим інструментом для повернення до реєстру та мінімізації податкових наслідків. Старт процедури: заява або рішення.  Добровільне анулювання завжди починається із подання платником заяви за формою №3-ПДВ до контролюючого органу за місцем обліку – в паперовому чи електронному вигляді. Важливо коректно обрати причину анулювання у заяві, адже саме вона має узгоджуватися з однією з підстав статті 184 ПКУ й надалі визначатиме оцінку ДПС.​ За відсутності ініціативи платника процедура розпочинається з рішення контролюючого органу, яке оформлюється за спеціальною формою та стає юридичною підставою внесення змін до реєстру платників ПДВ. У ряді випадків податкова керується відомостями з держреєстрів, і платник дізнається про анулювання вже «постфактум», через інформацію в Електронному кабінеті або відповідне рішення.​ Строки розгляду та дата анулювання.  При добровільному анулюванні ДПС протягом 10 календарних днів із дня надходження заяви повинна вирішити: анулювати реєстрацію, запропонувати виправити помилки або відмовити через відсутність підстав. Датою анулювання може бути дата подання заяви чи дата рішення ДПС залежно від конкретної підстави та вимог Положення №1130; при анулюванні з ініціативи податкового органу орієнтуються на дату рішення чи відповідної події, зазначену в документі. Фінальні розрахунки та ПДВ-наслідки.  З моменту анулювання реєстрації платника ПДВ особа втрачає право на податковий кредит і складання податкових накладних, а всі подальші операції здійснюються без ПДВ. Перед «виходом» із системи платник має нарахувати податкові зобов’язання з умовного постачання за необоротними активами й товарами, за якими був сформований кредит, але які не використані в оподатковуваних операціях. Підсумком є подання останньої ПДВ-декларації та врегулювання невідшкодованого ПДВ чи від’ємного значення, інакше можливі претензії ДПС щодо кредиту, заниження зобов’язань і блокування подальших реєстраційних дій. Оскарження незаконного анулювання.  Якщо платник вважає анулювання безпідставним, він може оскаржити рішення ДПС в адміністративному порядку, дотримавшись установлених строків і вимог до скарги. За відсутності результату або при очевидній незаконності дій податкової платник має право звернутися до суду з вимогою скасувати рішення про анулювання та поновити ПДВ-реєстрацію. Автор – Максим Багнюк, керівник практики податкового та митного права Адвокатського обʼєднання «Юридична компанія «WINNER». Якщо у вас виникли питання або проблеми, пов’язані із застосуванням норм податкового законодавства чи оскарженням рішень контролюючих органів, ви завжди можете звернутися за професійною юридичною консультацією для захисту своїх інтересів. https://youtu.be/rEd6me-Ume4?si=ngULKHFn7K7UwzaN